Ukraine

Максим Колиба: Будівництво держави. Самовпевненість як пастка

Сумно, якщо майже через тридцять років після здобуття Незалежности ми ще маємо говорити про будівництво держави. Але добре, що ми це можемо робити зараз, ще маючи саму державу. Проте за такий довгий час ми ніби-то наблизились, але все-таки не можемо дійти до якогось спільного знаменника у цій справі.

Тож давайте подумаємо над тим, що найнеобхідніше зараз і у чому проблема наших вічних грабель.

Оскільки з 2013 року ми фактично постійно перебуваємо в епіцентрі змін, то є й можливість аналізу чинників, що заважають будівництву України. Можна згодом говорити про нерозуміння економічних законів чи політичних кулуарних домовленостей. Але найперше – це вічна проблема двох українців – три гетьмани.

І справа тут не тільки у бажанні керувати. Ця проблема опустилася на рівень експертности. Ілюзія відмінного володіння тою чи іншою темою заважає слухати тих, хто має іншу думку. І останні відразу перетворюються на тих, кого слухати не можна ніколи. Або ж люди стає ворогами, гіршими за справжнього ворога – Росію. Крім того, не тільки сама експертність як володіння знаннями у певній сфері засліплює. Просто переконання власної правоти в практичній площині призводить знову і знову до розбрату з тими, з ким ми мали б діяти разом.

«Єдино правильний» - це той хибний шлях, яким ми постійно йдемо. І питання не у напрямку розвитку України – він неможливий, якщо не прозахідний та не проєвропейський. Інші напрямки ми вже проходили, - вони для нас або смертельні, або стагнаційні.

Питання у способі шляху. Бо коли одні депутати та їхні прихильники поза Парламентом говорять, що треба підтримувати один закон, а інші – що інший, і два табори готові постійно битися ледь не на смерть, то завжди буде третій переможець.

Дивно повторювати це втисячне. Проте схоже, що українці не можуть зрозуміти дві аксіоми, нам притаманні. Перша – ми завжди перемагаємо, коли ми разом. Друга – ми завжди програємо, коли ми окремо.

І тут виникає закономірне, на мій погляд, запитання. А навіщо нам бути разом? Бо відповіддю може бути тільки існування української держави. Інакше – вона непотрібна.

Давайте просто і логічно подумаємо разом про те, що ж ми взагалі робимо. Ну бо навіщось ми ці майже тридцять років топчемося на місці, відповзаємо назад, потім знову скачемо. А все – для чого?

Щось дуже важливе ми постійно пропускаємо повз. А відповідь є – ми пропускаємо мету. Ми настільки зациклені на процесі, що вже точно не знаємо, навіщо нам уся ця діяльність президентів, прем’єрів, депутатів усіх рівнів, та й просто громадян. Сама боротьба за Україну перетворилась на дію у собі. Бо ми досі не знаємо, для чого нам наша власна держава.

Кожна громадська організація, кожна фірма має якусь мету. І у першої, і у другої є дещо спільне. Вони бажають реалізації своєї продукції – інтелектуальної, творчої, виробничої. Розширення впливу, ринку. Просування ідеї, цінностей, важливих для цих колективів – ось ця мета. Самореалізація.

Чи є зараз мета в України? Для чого нам інститут, який нічого не продукує і нічого не просуває? Я не маю на увазі атрибути народу. Вишиванки, борщ, пісні – оці всі конкурси та журнальні статті за кордоном – це все класно. Але те саме можна було б робити, будучи автономіями чи меншинами.

Чого домагалися наші попередники, які боролися за незалежність? Відновлення держави. Не створення як такої. А відновлення слави та змоги диктувати свої правила на цій землі. Це не про «Україна для українців», бо це гасло лише підтверджує, що його автори у цьому сумніваються і ніби випрошують милості в царя на ярлик. Це не про єдину державну мову, бо агітувати за єдину державну мову – це як сумніватися, що так воно і має бути.

Українська держава має існувати для утвердження політичної української нації на міжнародному рівні як такої, яка може і має диктувати правила. І не треба згадувати про те, що «грошей немає», «найбідніша країна Європи», і т. д. Найвідоміші фірми навряд чи починалися з мільйонів доларів у банку. Вони починалися з гаражів та ідей. У них була мета, - і вони її досягали.

І тут повернемося до наших баранів. До наших гетьманів, які знають, як краще воювати, як краще вести міжнародну політику, як краще працювати в регіонах. І не просто знають, повторюю, - а найкраще знають.

Якщо вони всі – партії, діячі, активісти, блогери, що так добре орієнтуються в ситуації, взяли б собі за мету української держави ту, яка вказана вище, - то вони б озвучували свої думки, але й слухали б інші. Компроміс, дипломатія, тактовність та взаємопідтримка, - це б було тим клеєм, що б тримало проукраїнські сили разом. Хоч яким експертом чи патріотом би не були ті чи інші українці, їхня експертність та патріотичність помножиться на нуль, коли сюди прийде ворог.

Справжній і вічний ворог, а не тимчасовий конкурент.

Будувати державу варто тоді, коли вона є. Бо ще одного шансу в нас може не бути.

---

Телеграм-канал https://t.me/kolybabloginfo

Блог https://mkolyba.wixsite.com/kolybablog

Football news:

Manchester City want to sign Benfica defender Diaz. The transfer is estimated at 55 million euros, the deal may include Otamendi
Morata took number 9 at Juventus. Under him played Higuain
Hazard and Asensio were not included in real's bid for the La Liga match with Betis
Barcelona are in talks with Manchester City to lease Zinchenko for a year (Gianluigi Longari)
Suarez passed a medical and signed a contract with Atletico
Alvaro Morata: Juventus are close to winning the Champions League every year. We hope this time we will succeed
Suarez - Messi: I will Always be grateful for what kind of person you are, because everyone knows what kind of player you are